ЕвтушевскийПлямистий олень

11

В 1926 році плямистих оленів завезли в район озера Байкал, де був створений спеціальний розплідник [90 ]. В 1933 році і пізніше оленів завозили на Алтай для заснування пантових господарств.

У ці ж роки почалась інтродукція оленя в 18 областях Росії та Азербайджанській, Вірменській, Казахській, Киргизькій, Латвійській, Литовській, Молдавській, Таджикській, Українській республіках [185].

Першу партію плямистого оленя випустили в Завідовське мисливське господарство Московської області. Лише за період 1933-1972рр. розселили біля 2400 оленів [114, 142, 225 ]. Великі роботи по акліматизації плямистого оленя розпочалися у 1938 році, коли із радгоспів Примор’я завезли 240 голів оленя в 7 заповідників Російської Федерації: Бузулукський бір, Ільменський, Куйбишевський, Мордовський, Окський, Тебердінський, Хоперський. При утриманні оленів в загонах і парках акліматизаційні роботи проходили успішно [4, 10, 228]. З випуском із вольєр у природні умови піклування за тварин зменшилось, що в ряді заповідників негативно відбилось на інтродуцентах

[ 90].

Найуспішніше пішла акліматизація в Хоперському заповіднику, де чисельність оленів в окремі роки досягала 2,6 тис. особин [ 87, 91, 92, 93, 147, 148, 179, 185]. Це поселення розташоване на межі лісостепу і степу, в умовах порівняно м’якого клімату. Репродуктивний потенціал цієї популяції при оптимальній структурі стада перевищує 50%. Причому, в розмноженні приймають участь 90% усіх оленух і оленушок і біля 15% їх приводить по двоє оленят, 80% самок приносить телят у віці двох років. У більшості випадків олені в заповіднику можуть зимувати на природних кормах без допомоги людини. Проте зрідка, в окремі суворі багатосніжні зими над оленями нависає загроза. Так, взимку 1966/1967 рр, коли чисельність оленів в заповіднику досягла 850 голів, майже третина їх загинула з голоду.

В історію плямистого оленярства Хоперський заповідник ввійшов як основна база, звідки брали оленів для розселення в середній смузі Європейської частини СРСР. Це було визначено Рішенням Третьої Всесоюзної наради по акліматизації мисливських тварин в СРСР у 1973р. З а г а л ь н а ч и с е л ь н і с т ь спійманих тут для переселення оленів перевищує 2600 голів [ 86]. Крім того, за цей період в мисливських господарствах області відстріляно на панти і м’ясо понад 3 тис. оленів.

В більш суворих кліматичних умовах Мордовського заповідника природний корм стає недоступним для оленів на тривалий час. Сніговий покрив лежить тут в середньому 145 днів, що перевищує тривалість залягання снігу в Примор’ї майже в чотири рази [251 ]. Сніг лежить суцільним килимом. За межами заповідної території олені швидко гинуть від вовків і браконьєрів. При переслідуванні в глибокому снігу олені дуже скоро вибиваються з сил.

В Бузулукському бору, Тебердінському і Жигулівському заповідниках олені не прижилися. Понад 40 років тримались олені в Ільменському і Окському заповідниках [ 55, 77, 88, 227, 242, 243], але їх чисельність неухильно скорочувалась. Найбільш серйозним лімітуючим фактором для існування оленів в умовах рівнинного рельєфу Європейських заповідників виявилися тривалі,

12

багатосніжні зими. У такі зими олені потребують не лише кормів, а й прокладених доріг до годівниць. Без регулярної зимової підгодівлі та надійної охорони від браконьєрів і хижаків в умовах тривалих багатосніжних зим олені вижити не можуть.

З метою збагачення мисливських угідь і розширення можливостей спортивного полювання плямистого оленя завозили в Калінінську [31, 77, 83, 89, 211, 239], Володимирську і ряд інших областей центральної смуги Європейської частини Росії. Залягання снігового покриву досягає тут 5 місяців при середній глибині його понад 40см.

Маточне поголів’я ввозили переважно із пантових господарств Приморського краю та Алтаю. Було створено ряд крупних поселень плямистого оленя. Але там, де не організували хорошої підгодівлі впродовж усієї зими та охорони, олені вийшли за межі господарств і зникли.

В добре організованих господарствах Підмосков’я приріст популяції плямистого оленя був досить високим. Так, у Калузькій області у 1968 році нараховували 120 оленів, а в 1976 році – уже 1500. [ 239]. У господарствах проводився селекційний відстріл, а в деяких і відлов для розселення. Так, у Скнятинському заповідно-мисливському господарстві Калінінської області відловили для розселення біля 1000 голів. В зв’язку з успішним розмноженням чисельність регулювалась також шляхом відстрілу надлишкової кількості. Плямистий олень показав себе в Підмосков’ї дуже перспективним і пластичним видом. Але, в зв’язку із швидким ростом стад в окремих господарствах з’явилась проблема пошкодження оленями молодняків дуба

[81 ].

Плямистого оленя випустили в Ленінградській та Свердловській областях. Завдяки посиленій зимовій підгодівлі він виживає в цих незвичайних для себе умовах, проте дослідники [ 130, 138, 177, 218, 219] вважають, що великого господарського значення така інтродукція не має, бо витрати на утримання оленів більші, ніж прибутки від полювання. Про плямистого оленя може іти мова тут лише як про декоративну тварину.

Е. Фадєєв [226 ] не рекомендує випускати плямистих оленів північніше широти Хоперського заповідника. Г.А. Ільїна [90] також вважає безперспективною акліматизацію плямистого оленя в тих місцях, де глибина снігового покриву перевищує 30см. Цю думку поділяє В.В. Петрашов [ 149]. На відміну від названих авторів, М.П.Павлов і ін. [ 142] схвалюють розведення

оленя в північних районах, рекомендуючи при цьому широке застосування
біотехнії. За період з 1973 по 1982 рр в різних областях Росії випустили	1287
плямистих оленів [ 145].
Для розведення плямистого оленя виявились сприятливими хвойно	–

широколистяні ліси лісостепу і степу півдня Росії. Короткі і малосніжні зими

дозволяють мисливським господарствам утримувати	оленів з невеликими
витратами. Плямистих оленів розводять товариства	мисливців і рибаків

Саратовської, Тамбовської, Бєлгородської та деяких інших областей [227 ]. Деякі успіхи акліматизації плямистого оленя спостерігалися в

Прибалтійських республіках [ 169, 274], на Кавказі [204, 205 ], у Вірменії [ 7,

13

223, 224, 244, 249], в Молдавії [ 131, 132, 224], чому сприяв порівняно м’який клімат регіонів. Проте чисельність акліматизантів різко обмежувалась антропогенними факторами, хижаками і низьким рівнем біотехнії. Завезені на південь Киргизії олені скоро загинули від браконьєрів і вовків [6]. Були повідомлення про заснування пантових господарств у Дагестані, Казахстані і Таджикістані [170, 257].

Чисельність плямистого оленя в СРСР продовжувала збільшуватись і на початок 80-х років минулого століття становила 82,5 тис. особин [36, 64, 240 ], в т.ч. 14 тис. – в місцях акліматизації. В пантових господарствах країни налічувалось 67 тис. тварин, із яких понад 50 тис. – у Примор’ї і 17 тис. - на Алтаї.

Основою успішної акліматизації плямистого оленя в нових місцях стала здатність його освоювати кормові рослини, яких немає в Примор’ї, переживати багатосніжні зими на підгодівлі, а також добре налагоджений захист від ворогів.

Наведені матеріали дозволяють зробити наступні висновки:

1. В Близькому зарубіжжі – країнах колишнього СРСР, проведена велика робота по збереженню надзвичайно цінного зникаючого мисливськопромислового звіра –плямистого оленя.

2.Найсприятливішими регіонами для розведення плямистого оленя виявилися ті, де зими короткі і малосніжні, що в значній мірі пояснює успіхи інтродукції оленя в Хоперському заповіднику.

3.Не дивлячись на необхідність тривалої і посиленої підгодівлі, плямистого оленя розводять в Центральній Росії і більш північних районах, що свідчить про велику цікавість до нього з боку мисливських організацій.

4.Крім природних факторів, вирішальне значення в успіху інтродукції має охорона тварин від браконьєрів, вовків і бродячих собак.

УКРАЇНА

Дані про розселення, чисельність і стан плямистих оленів в Україні приведені в чисельних працях [16, 18, 23, 24, 34, 40, 66, 68, 73, 74, 159, 189, 190, 191, 197, 222 і ін].

14

Лише за період 1909-1984 рр. в мисливські угіддя України випущено понад 1 тис. плямистих оленів. Вони добре прижилися в острівних хвойношироколистяних лісах.

Точної чисельності оленя у більшості господарств немає. Тому наведені дані іноді носять дещо орієнтовний характер.

Вінницька область (мал. 1-8). Плямистих оленів у кількості 20 голів завезли у 1957 році із Буркутського відділення заповідника «Асканія-Нова» в мисливське господарство УТМР «Шендерівське», розташоване на території Немировського, Тавровського і Вінницького районів. У 1962р. сюди додатково випущено 16 голів із «Буркутів» [119 ]. Після чотирирічної перетримки в вольєрі оленів у кількості 69 голів випустили в природні угіддя, де організували зимову підгодівлю та забезпечили надійну охорону. Уже через 10 років тут нараховували 240 голів, після чого їх почали розселяти по мисливських господарствах області. Відлов проводили за допомогою дерев’яних пасток і іммобілізаційних куль В.А. Комарова. В Ільїнецьке мисливське господарство у 1967 році переселили 19 голів плямистого оленя, в урочище «Карпово» мисливського господарства Піщанської райради УТМР у 1969 році переселили 6 голів, в урочище «Сумовська лісна дача» Бершадської райради УТМР у 1969р. переселили 11 голів, в урочищі «Хмельникська лісна дача» Хмельникської райради УТМР у 1970р. переселили 8 голів, в урочище «Дубина» Латинської райради УТМР у 1971р. переселили 9 голів, в урочище «Бубновське дарове» Гайсинської райради УТМР у 1971році переселили 7 голів. Всього за цей період в господарства області розселили 64 олені. За межі області вивезли 28 голів, в тому числі: в Тернопільську область в 1967р. – 8 голів, в Хмельницьку область в 1968р. – 11 голів, в 1972р. – 9 голів. Переселені олені трималися переважно в місцях підгодівлі.

Сьогодні найуспішніше ведеться господарство на плямистого оленя в ДЛМГ «Дашівське». Плямистих оленів завезли сюди у 1965р. із МГ «Шендерівське». В господарстві щорічно вирощують і залишають на корені 10-15га цукрових буряків, топінамбуру, бобових і інших культур. Це утримує оленів та інших диких копитних у господарстві. Охорону угідь здійснюють 15 лісників-єгерів. Крім плямистого, в господарстві є благородний олень. Активно застосовується іноземний мисливський туризм, що робить господарство прибутковим. В господарстві щорічно відловлюють для продажу та відстрілюють по ліцензіях близько 50 оленів, в тому числі близько 10 голів для іноземних мисливців. Іноземні мисливці по 2-3 роки стоять в черзі, щоб потрапити в господарство. Їх цікавлять трофейні роги. М’ясо реалізується на місці.

У 2005 р. плямистого оленя в області рахували в наступних обсягах: в Дашівському ДЛМГ – 305 голів, Тиврівському лісництві Вінницького ЛГ – 17 голів, Басенівському лісництві Гайсинського ЛГ (біля м. Ладиженка) – 48 голів, Хмельницькому лісництві Хмельницького ЛГ – 58 голів, Дохнянському ЛГ Чечельницького ЛГ – 19 голів. Поодинокі олені зустрічаються і в інших місцях.

Мал. 1.

15

			Вінницька область
	600
кількість	500
	400			чисельність
	300
				вилучення
	200
	100
	0
	1990	1995	2000	2005
			рік
	Мал. 2.
		Шендерівське МГ

кількість	300
	200					чисельність
	100
	0
	1960	1965	1970	1975		1980
				рік
Мал. 3.
			Ільїнецький район
кількість	200
	100					чисельність
	0
	1965	1970		1975	1980	1985
				рік

Мал. 4.

16

		Хмельникський район
	25
кількість	20
	15		чисельність
	10
	5
	0
	1970	1975	1980
		рік

	Мал. 5.							Мал.6.
		Тиврівський район						Літинський район
	200						40
кількість						кількість
							30
	100				чисельність		20	чисельність
							10
							0
	0						1970	1975
	1965	1970	1975	1980	1985
			рік					рік
	Мал. 7.
					Гайсинський район

кількість

40
30
20			чисельність
10
0
1965	1970	1975	1980
		рік

Мал. 8

17

		Бершадський район
	40
кількість	30
	20		чисельність
	10
	0
	1970	1975	1980
		рік
.

Волинська область. У 1961р. 16 голів плямистого оленя завезли в Цуманське ДЛМГ [119 ]. Їх чисельність стрімко зростала (мал. 9. )

Мал. 9.

Волинська область

		600
	кількість	500
		400

300

200

100

0

1990	1995	2000
		рік

чисельність вилучено

Крім плямистих оленів, у господарстві мешкають благородні. В лісі переважає береза, ясен, клени, дещо менше – сосна. Насадження мають здебільшого середній вік. Підріст та підлісок зріджені та об’їдені тваринами на 40-50%. На полянах зустрічаються густі травостої. Високий рівень ґрунтових

18

вод робить весною угіддя мало проїзними. На сьогодні вся площа поділена на двоє окремих господарств – Цуманське і Звірівське, площею по 20-26 тис. га.

Дніпропетровська область ( мал. 10) . В мисливські угіддя області проводились численні випуски плямистих оленів, загальною кількістю понад 80 голів: в Кочережське МГ Павлоградського району в 1961р – 8 голів із ДМГ «Заліське»; в Комісарівське МГ П’ятихатського району в 1971р із МГ «Імшан» - 6 голів; в Обухівське МГ Дніпропетровського району в 1973р. із МГ «Імшан» - 8 голів, в 1974р. – 3 голови із МГ «Імшан», в 1975р. – 20 голів із «АсканіїНова», в 1979р. – 15 голів із «Імшану», в 1980р. – 10 голів із «Імшану», в 1987р.

– 10 голів. Проте загальна чисельність оленів не піднялась на очікуваний рівень:

Мал. 10.
			Дніпропетровська область
	150
кількість	100						чисельність
	50
	0
	1970	1975	1980	1985	1990	1995	2000
				рік

Причиною невдач явилась передача угідь іншим користувачам, нерегламентоване незаконне полювання та велика чисельність вовків в угіддях.

Донецька область (мал. 11) відноситься до підзони степів, де деревнокущова рослинність займає незначні площі. Завезені із Заліського ДЛМГ 10 голів плямистого оленя в Чернецьке МГ Краснолиманського району прижились [45, 119, 233], проте їх чисельність зростала лише до певного часу, а потім наступив спад. Ті олені, які відривались від лісових масивів, більше ніколи не поверталися назад. Повторно в угіддя Краснолиманського ЛГ завезли 15 голів плямистого оленя в 1986 р., після перетримки в вольєрі олені були випущені в угіддя Дробишевського лісництва. На сьогодні олені в цьому лісництві не зустрічаються. Трапляються поодинокі випадки заходу плямистих оленів в Ямпільське лісництво з боку Кременецького ДЛМГ Луганської області. Очевидно, їх турбує велика чисельність грибників у лісі. Ліцензійний відстріл плямистих оленів у лісовому господарстві не проводився. На сьогодні ще тримається популяція плямистого оленя в степовій діброві ВеликоАнадольського ЛМГ. В ній нараховується близько півсотні особин, але спостерігається поступове зниження чисельності. За межами лісових масивів починаються степові простори, де оленів чекає небезпека. Тому оленів потрібно

19

утримувати в межах ЛМГ, в повній мірі використовуючи для цього власні орні землі в якості кормових полів.

Мал. 11.

						Донецька область
	400
кількість	300
	200									чисельність
	100
	0
	1960	1965	1970	1975	1980	1985	1990	1995	2000	2005
						рік

Житомирська область (мал. 12) . Олені знаходяться в вольєрі Баранівського ЛМГ площею 56га, розташованій переважно у соснових жердняках із підростом липи та крушини. В наземному покриві домінують черниця і верес, і лише біля ставка – осоки. В вольєрі утримується біля 50 оленів. Частину молодняку щорічно реалізовують в інші господарства. Були спроби заготівель пантової сировини. Влітку оленів підгодовують зеленою масою та випасають у відкритих угіддях.

В області є ще мисливські господарства, де останнього часу намагаються розводити плямистих оленів.

Мал. 12.

			Житомирська область
кількість	300
	200		чисельність
	100
	0
	1990	1995	2000
			рік

Івано-Франківська область (мал. 13). У вольєрі площею 160га перебувають понад 50 плямистих оленів і скільки ж ланей. Лісонасадження мають пристиглий вік, їх склад орієнтовно 7Д1Б з10с1Вл. Листя і тонкі гілки в вольєрі повністю об’їдаються оленями з початком вегетаційного періоду. Із трав’янистих домінують осоки. За водопій служать ставки і канали із проточною водою. Для підгодівлі оленів зрубують осику, заростів лозняків у вольєрі немає. Вольєра може служити репродуктором для забезпечення племінним матеріалом інших мисливських господарств, а також може розглядатися як зоопарк поблизу великого міста (Івано-Франківська).

20

Мал. 13.

Івано-Франківська область

кількість

25

20

15

10

5

0

1990	1995	2000
		рік

чисельність

Київська область (мал. 14). У 1956 році із відділення заповідника «Асканія-Нова» «Буркути» в Димирське МГ УТМР і Заліське ДМГ завезли по 20 плямистих оленів [119]. У наступному році в Заліське ДМГ із Далекого Сходу завезли ще 40 оленів. У 1958 р. в Димерське МГ із радгоспу «Роздольне» Приморського краю завезли 25 плямистих оленів. У 1960 р. із «Асканія-Нова» в Заліське ДМГ завезли ще 25 оленів. У 1962 р. 10 оленів із МГ «Ішан» завезли в Білозерське МГ Переяслав-Хмельницького району. У 1969 р. у Вищедубечанське МГ УТМР із Приморського краю завезли 22 олені, а в 1972 р. сюди ж завезли 1 оленя із МГ «Імшан».

На сьогоднішній день плямистий олень зберігся в області лише в ДМГ «Залісся» Броварського району – понад 500 голів та в ТОВ «Процівське» Бориспільського району; 7 оленів завезено в ТОВ «Соболь» Рокитнянського району. В «Заліссі» олені вижили завдяки добрій охороні. Тут щорічно проводиться офіційне вилучення частини тварин. Починаючи з 1960 року значна частина поселень плямистого оленя в Україні створена за рахунок тварин, спійманих у Київській області. І сьогодні ця область займає друге місце по чисельності оленів в Україні.

Мал. 14.